ПСИХОЛОГІЧНА І КОГНІТИВНА РЕАБІЛІТАЦІЯ

Спалах COVID-19 викликає занепокоєння у всьому світі. Кризова ситуація призводить до нестабільного психоемоційного стану у населення, особливо, у людей, у яких був поставлений діагноз COVID - 19. Це необхідно враховувати при наданні медичної допомоги хворим.

Факторами, що провокують стану психоемоційного напруження, у даної групи людей можуть бути пов'язані з:

• невизначеністю методів лікування і мінливих протоколів лікування;
• складністю маршрутизації пацієнтів з COVID - 19;
• складністю засвоєння щодня надходить про нові правила обмеження в період пандемії;
• високим ступенем ризику зараження близьких.

Для людей, які перебувають в стресовій ситуації в зв'язку з захворюванням COVID - 19, можуть бути характерні такі реакції:

• страх смерті;
• страх втрати коштів до існування, нездатність працювати під час ізоляції, бути звільненим з роботи;
• страх соціального виключення, знаходження на карантині тривалий час;
• розгубленість і безсилля;
• тривога за своїх близьких;
• страх повторного зараження;
• інтерпретація будь-яких змін в фізичному самопочутті як погіршення динаміки картини хвороби;
• почуття самотностіі зниженого настрою через ізоляцію.

Можуть проявлятися протестні реакції проти лікування, які виражаються у відмові дотримання режиму самоізоляції, небажанні співпрацювати з лікарем, легковажне ставлення до симптомів захворювання. Перебуваючи в стані стресу, пацієнти можуть використовувати захисні форми поведінки, метою яких є адаптація до ситуації, що склалася і обставинам.

Медичний персонал, взаємодіючи з пацієнтами з діагностованим COVID - 19, на різних етапах лікування (стаціонарному, амбулаторно-поліклінічному) може зіткнутися з різними формами реагування, які проявляються в наступному поведінці і переживаннях:

1. Агресія, при якій пацієнт відрізняється підвищеною дратівливістю, запальністю, наявністю безпідставних звинувачень в сторону близьких, медичних працівників, уряду та ін. Така реакція дозволяє людині привернути увагу до своїх страждань, впоратися з тривогою (змістити акцент від сприйняття свого внутрішнього стану, яке викликає тривогу, на зовнішні чинники), мобілізувати сили для вирішення проблем;
2. Заперечення. Пацієнт не віритьв те, що з ним відбувається, скептично ставиться до своїх симптомів, знецінює можливу допомогу (Наприклад: «Я відчуваю себе добре, мені не потрібна ваша допомога», «Я не хворію, у мене немає ніяких симптомів хвороби. Я хочу повернутися додому. швидше за все це ГРВІ »). Така поведінка дозволяє мінімізувати проблему і знизити страх наслідків перед захворюванням. На жаль, така поведінка може призвести до ризику зараження оточуючих або погіршення соматичного стану самого пацієнта;
3. Надмірна тривожність, фокусування на загрози. Такий пацієнт постійно намагається включити медичний персонал в свої переживання надлишковими скаргами, пошуками у себе різних симптомів, яких може і не існувати в реальності. Функції такої поведінки психіки - це передбачити можливе погіршення свого стану і привернути до себе увагу. Також такі пацієнти можуть фокусуватися на зовнішні загрози, таких як недостатність оснащеності персоналу і ЗІЗ, брак необхідних медикаментів і обладнання, уникнення взаємодії з пацієнтами з більш тяжким станом;
4. Пригніченість і розгубленість. Для такого пацієнта характерно знижений фон настрою, зацикленість на думках про своє здоров'я, симптоми, причини зараження і драматичних наслідки, які можуть з ним статися. Розгубленість щодо лікування.

Дані прояви можуть бути симптомами психічних розладів, але в більшості випадків це реакція на стрес, спроба адаптуватися до неприємних життєвих обставин.